Теорія домінування в кінології

1947 року на світ з’явився альфа-вовк – образ, який досі не дає спокою величезній кількості людей та експлуатується у кіно та літературі. Жорсткий лідер, непереможний домінант, який відвоював своє місце у кривавих запеклих сутичках (тут лунає велична музика, перед вашим внутрішнім поглядом з’являється гордовитий силует на вершечку скелі, осяяний променями вечірнього сонця).
Саме того року Рудольф Шенкель (Rudolph Schenkel) опублікував результати своїх досліджень двох зграй вовків у зоопарку Базеля, Швейцарія, випустивши працю «Expressions Studies on Wolves». Дослідник описував двох лідерів у зграї, самця та самицю, які утворювали пару та постійно контролювали решту особин, між якими, у свою чергу, існувало постійне суперництво. У роботі також проводилися паралелі із поведінкою собак: адже, оскільки собака – одомашнений вовк, мабуть, і соціальні ролі у нього мають розподілятися ідентично. Протягом десятиліть праці Шенкеля були першоджерелом інформації щодо поведінки вовків. Пізніше інші дослідники також публікували результати спостережень за вовками у неволі та розглядали їхні стосунки у дихотомії «домінант-підлеглий» та «лідер-послідовник».
Зараз ми розуміємо, що некоректно екстраполювати поведінку тварин, що випадково опинилися в одному вольєрі зоопарку, на усіх представників свого виду, що мешкають на волі.
Було і джерело, що описувало в тому ж ключі альфа-концепції і життя вовків у дикій природі, яке додало пального до багаття, що осяяло образ альфи (на превеликий жаль його автора).
Це надзвичайно популярна книга біолога Л. Девіда Міча (L. David Mech) «The Wolf: Ecology and Behavior of an Endangered Species», яку написано у 1968 році, видано у 1970, перевидано у 1981, і яка досі виходить друком, незважаючи на численні прохання автора припинити видавництво. Як зазначає доктор Міч, хоча переважно дані, подані у книзі, досі актуальні, значна їхня частина застаріла. За останні 40 років ми дізналися про вовків більше, ніж за всю попередню історію.
Один із застарілих розділів якраз стосується концепції альфа-вовка, який стає вожаком внаслідок перемоги у бійках.
Насправді ж, більшість вовків, що головують у зграях, займають своє положення просто через те, що розмножилися та виховують вовченят, які стали їхньою зграєю, домінуючи над ними тим же чином, що батьки домінують над дітьми. Тобто замість «альфа-вовк» або «альфа-пара» зараз зоологами використовуються поняття «батьки», «дорослі вовки», «материй/матера» (англ. «breeding male», «breeding female», «male parent», «female parent», «adult male», «adult female»). У рідкісних випадках, коли зграя включає більше однієї пари, що розмножується, можуть використовуватися поняття «dominant breeder» та «subordinate breeder».
Поворотною у розумінні структури вовчої зграї стала опублікована Мічем у 1999 році стаття «Альфа-статус, домінантність та розподіл праці у вовчих зграях» («Alpha Status, Dominance, and Division of Labor in Wolf Packs»). Раніше вожака розглядали як лідера, що керує групою ровесників. Стаття ж показує, що вовки живуть родинами: двоє дорослих та їхні нащадки. Вовки НЕ мають вродженого почуття рангу, НЕ народжуються лідерами та підлеглими і НЕ відчувають потреби у боротьбі за статус.
Альфи – це просто батьки, а їхні діти слідують за ними так само, як і у багатьох інших видів. Дитинча йде за мамою через інстинкти, а потім – через прив’язаність, а не тому, що щоранку вислуховує нотацію: «Я тут альфа, а ти – порожнє місце, впав-віджався!»
Ніхто не завойовує місце вожака, юним вовкам немає потреби битися зі старшим. Просто вони, досягнувши зрілості, найчастіше залишають зграю (в основному їх проганяють батьки – щойно в зграї накопичується напруження, вона розділяється) та формують потім свою із таким самим молодим партнером, народжуючи наступне покоління вовченят.
Втім, вовки, як і люди та чимала кількість інших тварин, демонструють соціальне домінування. Воно може бути ситуативним, мінятися від особини до особини. Бувають і погрози, і сутички, але це не має стосунку до ієрархічного порядку.
Собаки досить сильно відрізняються від своїх диких родичів. Вони формують радше групи, аніж зграї – у них немає старшої пари, яка розмножується та стає основою зграї. Статус всередині групи може мінятися залежно від обставин: пори року, наявності конкурентів, місця проживання, чисельності групи тощо. А агресивні сутички не визначають рангу. Зрештою, ресурс може отримати просто активніший, а не той, хто вище за ієрархією.
Домінування залежить від ресурсу. Перший в черзі за їжею не обов’язково буде першим кандидатом на розмноження, а найуспішніший плідник не обовʼязково буде залучатися до ігор та отримувати прояви уваги від членів групи.
Взагалі, соціальні структури високорозвинених тварин часто надзвичайно складні і неочевидні для стороннього глядача, і їх неможливо звести до простих алгоритмів.
Більше того, лінійна ієрархія, в якій є одна головна особина, яка може безкарно проявляти агресію в бік усіх інших (альфа), друга за рангом (бета), яка може відганяти усіх, крім першої, третя, яка агресує на всіх, окрім попередніх двох тощо, аж до нещасної омеги, якій дістається від усіх – це історія не про вовків і не про собак, а про… курей. Саме ці кровожерні нащадки динозаврів встановлюють жорстку та безкомпромісну систему домінування.
Тому якщо вам трапляється «спеціаліст», який наполягає на необхідності домінування над собакою, можете відправляти його до природного середовища існування – у курник. Там він зможе вдосталь позмагатися за омріяний статус альфа-курки.
Стосунки ж людини та собаки більше нагадують прив’язаність між батьками та дітьми, де ведучий – досвідчений, врівноважений, послідовний та надійний, той, за яким хочеться йти послідовникам, його авторитет базується на довірі та безпеці, а не на страху та покараннях.
Порушення або відсутність цієї прив’язаності, комфортних встановлених стосунків, непорозуміння (що не дивно як для міжвидової комунікації – все-таки примати та псові «говорять різними мовами») і стають причинами поведінкових проблем. А зовсім не той факт, що ваш собака спить на дивані.
